|
Пора найкраща - юність золота, Коли так легко стеляться літа. І мрії в серці квітнуть осяйні І ще думки не визріли сумні. Ще мало вами пройдено доріг, А от шкільний позаду вже поріг! Чимало часу - одинадцять літ Ви тут навчались, пізнавали світ. Вели дискусії про вічне і земне Й не вірили, що швидко час мине. Той час минав під маминим крилом, ЇЇ зігрітий ласкою й теплом. Та вже дитинства безтурботні сни На жаль, минулись в розпалі весни. І хоч-не-хоч, а треба торувати Стежину власну з батьківської хати. І з вдячністю вклонитись вчителям, Вклонитись рідним нивам і гаям І йти життям, проте й не забувати Стежок отих до батьківської хати. І пам"ятати завжди й повсякчас Про школу рідну, що зростила вас. І вчителів, і друзів, і батьків Не забувати з відстані років. Нехай тала́нить вам у майбутті, І хай збуваються всі мрії золоті. Лишень збагніть на стежці до мети: Життя прожить - не поле перейти!
|
